Бібліотечні уроки

 

Легендарне  ім'я Лесі Українки непотрібно повертати з “небуття”, воно міцно вкарбоване в історію  України та її культуру  більше того, є невід'ємним компонентом національної свідомості. Її особистість, як жінки, лишається неосягненою повномірно, загадковою, та феноменальною.

В дитинстві Леся (так звали її рідні) була надзвичайно кмітливою та схоплювала все на льоту. Навчилася читати ще в 4 роки, а шестилітньою вона все майстерно вишивала, а в 9 років написала свій перший вірш “Надія”.  Вихованням дітей займалася мати: уродженка Полтавщини, вона обожнювала український етнос. Тож мати,Олена  Косач (Пчілка), навмисно не пускала дітей до школи, бо на її думку, могла їх зрусифікувати. Діти Косачів ходили в українському національному вбранні, розмовляли “чистою” українською мовою, співали українських пісень.

З дитинства Леся тісно приятелювала зі своїм братом Михайликом (М. Обачний), старший від неї на 1,5 роки.

Безжалісною, переломною в житті Лесі була зима 1881 року:  десятирічною вона промочила ноги у крижаній воді річки Стир, застудилася й захворіла на туберкульоз кісток. Ця невиліковна недуга наклала важкий карб на подальше життя Лесі Українки: фізичний біль, душевні страждання потребували  виходу  “назовні”, крізь творчіст

Хворобливу і тендітну Лесю Іван Франко називав  “ Єдиним мужчиною в нашому письменстві ”. Хоч сама Українка не вважала себе і гідною нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.

Нескорене часом і “прозірливе” серце Лесі Українки. Хоча минуло більше ста років від тоді, як письменниця відійшла у інобуття, вона й досі є “класиком вітчізняної літератури”, “живим нервом” української нації.

“…Леся Українка, нічого нікому не доводила. Просто на Україні з'явився поет грандіозного обдарування. Настільки грандіозного, що сучасникам не вистачило духовних діоптрій, щоб осягнути велич цього поета. ” Ліна Костенко.